Віктор Ягун: Білорусь – Росія – Китай. Чи починає Пекін обмежувати Москву?

Останні події навколо Білорусі можуть свідчити про появу нової тенденції, яку поки що не варто ні переоцінювати, ні ігнорувати.

Після зустрічі Олександра Лукашенка з Володимиром Путіним на Валдаї білоруський керівник практично одразу здійснив візит до Пекіна. Саме там Сі Цзіньпін публічно заявив про підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Білорусі. Сама по собі така формула не є унікальною для китайської дипломатії. Проте цього разу важливими є не лише її зміст, а й політичний контекст, у якому вона пролунала.

Останні тижні супроводжуються різким зростанням напруженості навколо Білорусі. Київ відкрито заявляє про використання білоруської території в інтересах російських ударів по Україні, москва звинувачує Україну у загрозі білоруському суверенітету, а кремль водночас наголошує на особливому значенні союзницьких відносин із Мінськом.

Попри повну військово-політичну залежність від Росії, Лукашенко вже понад чотири роки намагається уникати прямої участі білоруської армії у війні. Він надав територію, інфраструктуру, логістичні можливості та умови для розміщення російських військ, але досі не перейшов межу, яка означала б безпосередній вступ Білорусі у бойові дії.

Для самого Лукашенка це питання не лише зовнішньої політики, а й політичного виживання режиму. Пряма участь у війні може стати чинником внутрішньої дестабілізації країни, яку він контролює вже понад три десятиліття.

Китай також має власні інтереси. Для Пекіна Білорусь є важливою ланкою сухопутних маршрутів між Китаєм і Європою, елементом логістики ініціативи “Один пояс – один шлях” та одним із небагатьох стабільних партнерів у Східній Європі. Повномасштабне втягування Білорусі у війну означало б додаткові ризики для китайських економічних й транспортних проєктів.

Саме тому підтримка білоруського суверенітету може означати не стільки підтримку Лукашенка, скільки сигнал про небажання Пекіна бачити подальшу військову ескалацію на білоруському напрямку. Це зовсім не означає конфлікту між Москвою та Пекіном. Водночас дедалі очевидніше, що Китай підтримує Росію лише доти, доки її дії не починають безпосередньо загрожувати китайським стратегічним інтересам.

Чи означає це, що Китай починає стримувати кремль? Поки що говорити про це зарано. Але сам факт настільки чіткої заяви Сі Цзіньпіна, зробленої після переговорів Лукашенка з Путіним, виглядає як політичний сигнал, який у москві навряд чи могли проігнорувати.

Якщо ця тенденція справді набере розвитку, це означатиме, що навіть найважливіший стратегічний партнер Росії дедалі активніше визначатиме межі допустимої ескалації, виходячи насамперед із власних національних інтересів.