Микола Княжицький: Криза українсько-польських відносин. Що далі?

Сьогодні ми маємо говорити чесно, в який час ми живемо і що проживаємо. А проживаємо насправді найбільшу кризу в українсько-польських відносинах, мабуть, за останні тридцять років. І це правда. Правда також те, що це не перша криза.

На моїй депутатській пам’яті це вже шосте загострення історичної проблематики та пов’язаних з цим емоцій.

У 2010 році приводом стало надання звання Героя України Степанові Бандері, у відповідь польські депутати ініціювали постанову Європейського парламенту про засудження цього факту, а теза “з Бандерою Україна не стане частиною Європи” увійшла до польської та європейської політики.

У 2013 році польський парламент, медіа та широкі кола громадськості дискутували над способом відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії. Саме тоді 148 проросійських українських депутатів від Партії регіонів закликали Сейм Республіки Польща зробити цей “акт історичної справедливості” та визнати Волинську трагедію геноцидом, людиновбивством, що згодом і було зроблено у 2016 році польським парламентом.

У 2023 році польські праві вимагали від Президента Володимира Зеленського стати на коліна і вибачитися від імені України і висували це як умову подальшої підтримки України.

У 2024 році польський уряд поставив ультиматум стосовно блокування вступу України до ЄС через не вирішене питання ексгумацій.

Зараз ми стали свідками та учасниками шостої хвилі загострення, а своєрідним “покаранням” стало рішення забрати Орден Білого Орла у Президента України Володимира Зеленського.

Тобто кризи у наших відносинах є весь час, але ця – чи не найбільша.

Що це для нас означає? Чи повинні ми опустити руки? Ні. Я вважаю, що кожна криза – це хороший шанс для того, щоб подивитися на свої помилки, більше їх не робити, швидше рухатися вперед і побачити, хто хоче порозуміння, а хто насправді є нашими ворогами.

Сьогоднішня ситуація має більше нас мобілізувати до праці, спільної діяльності та діалогу.

Особлива роль сьогодні відведена саме парламенту і парламентській дипломатії. Так як парламент відіграв надзвичайно важливу роль в питанні ексгумацій, так і сьогодні парламенти мають відіграти конструктивну роль у виході з сьогоднішньої кризи.

Ми також розуміємо, наскільки складною є ситуація у внутрішній політиці в Польщі, що прямо впливає на вектор зовнішньої політики і відносини між Польщею та Україною.

Але всі ми є патріотами своєї країни і кожен підтримує майбутнє свого народу, а тому маємо керуватися світлим розумом і опиратися на об’єктивні факти.

Всі об’єктивні чинники сьогодні підтверджують необхідність стратегічного партнерства України та Польщі з уваги на постійну загрозу з боку Росії та вирішальне значення обох країн для басейну Чорного та Балтійського морів.

Чи загрожує російсько-українська війна Польщі? Загрожує. Ситуація на фронті непроста. Зараз шалька терезів на українському боці, але обставини можуть змінитися. Чи загрожує це Польщі? Так, безумовно, загрожує. Тому нам потрібна єдність для того, щоб перемогти. У нас є дуже великий шанс зараз зробити те, чого не було зроблено за всі століття нашої співпраці. Тому що Польща має серйозний економічний розвиток і капітал. Україна має технології, дрони і військовий досвід. Ми маємо спільного ворога.

Велике значення матимуть вибори в Польщі наступного року, від результатів яких буде залежати, чи зможемо ми будувати партнерство, чи Центральна Європа перетвориться на такий антиєвропейський і, можливо, проросійський пояс. Ми хочемо, щоб Польща стала лідером в Центральній Європі та головним лобістом українських інтересів. Ми хочемо спільного майбутнього. Хочемо бути в ЄС і НАТО, хочемо з Польщею звучати потужним голосом в Європі.

Але ми маємо так само чесно говорити про те, що в Польщі є зараз інші голоси. Вони забувають про Гедройця. Розмови про те, що немає незалежної Польщі без незалежної України, вже в минулому. Частіше лунають заклики про те, що Україна не потрібна Польщі. Я вважаю це величезною помилкою, а таку риторику нічим іншим, як російськими “вкидами”.

Отже, ми зацікавлені бути разом і я не бачу причин, через які ми б не змогли домовитися.

Щодо спільного історичного минулого і трагічних сторінок нашої історії.

На засіданні міжпарламентської асамблеї України і Республіки Польща в Гданську я говорив про конкретні результати роботи з дослідження жертв польсько-українського протистояння 40-х років минулого століття. Це програма “Жертви польсько-українського протистояння”, якою керує професор Ігор Галагіда з Гданського університету. 8 років він очолює групу істориків у складі 7 дослідників, які працюють над цією програмою при Українському католицькому університеті.

Її аксіологічним фундаментом є слова Владики Бориса Гудзяка митрополита УГКЦ з США, які визначають, що в центрі уваги є “кожна людина” і “всі ці жертви наші”. Разом із своїми співробітниками Ігор Галагіда нарахував тридцять тисяч українців, які були вбиті поляками. З них двадцять три тисячі названі по іменам. Кожне село, за яких обставин і як це сталося.

Аналогічної програми у Польщі немає, тому що історики прийняли вигідну для себе тезу, що після 80 років ідентифікувати людей не можна. Історики з УКУ заперечили цю тезу: у переважний більшості випадків вони змогли ідентифікувати імена і прізвища і таким чином увіковічити їх пам’ять, повернути гідність і показати теперішнім і майбутнім поколінням, що зло, яке сталося у 40-х роках, немає права повторитися. Що робить зараз Ігор Галагіда зараз? Він продовжує працювати над програмою для ідентифікації поляків, яких вбили українці, для того, щоб ми згадали кожного поляка. Не умовних сто тисяч. Ці 7 людей роблять те, що роками не змогли зробити цілі польські інституції.

Ця програма чітко демонструє: для України тема минулого не є табу. Ми не лише готові приймати правду про події 40-х років, апогеєм яких була Волинська трагедія, – ми наполегливо працюємо над її повним і чесним осмисленням.

Але це справа істориків, це не справа спекуляцій. Ми не повинні дозволити, щоб нас посварити минулим. Ми маємо дивитися в майбутнє.

Насамкінець. В українському суспільстві є дуже велика любов до Польщі і до поляків. Є велика вдячність Польщі за всю допомогу, яка була надана від початку повномасштабного вторгнення. Українське суспільство не розуміє причин загострення антиукраїнської риторики польськими політиками і медіа сьогодні, а налаштоване на позитивні сигнали, які йдуть з боку Польщі і України щодо майбутнього відносин між обома країнами і суспільствами в складі європейської сім’ї. Тому ми маємо спільно з польською стороною думати про майбутнє, не бути траблмейкерами для Центральної і Східної Європи.

Не забуваючи про минуле, маємо зосередитися на подоланні викликів сьогодення.

Наші діти і онуки ніколи нам не пробачать, якщо замість боротьби з російською агресією та силами, які хочуть зруйнувати Європейський Союз і саму Європу та її демократичні цінності, ми погрузнемо у конфліктах 80 річної давнини, зупинимо діалог та співпрацю.